- «Жити — значить діяти!»(А. Франс)
Життя - безмежний океан мрій та сподівань! Але якщо завжди пливти за течією, чи можливо прилаштувати свій кораблик долі до тихої гавані щастя? Як часто нам доводиться приборкувати найзапекліші хвилі, долати найважчі труднощі, аби підкорити вередливу стихію. Діяти...
Діяти — в ім'я Життя! «Заслуговують на захоплення» головні герої роману Камю «Чума», що борються проти зла. У творі викладена давня і вічно нова мудрість: потрібно мати добру волю, щоб і в безнадійній ситуації, усупереч розуму, не зломитися під натиском лиха, діяти і не тільки вистояти, а й підтримати в біді своїх близьких і далеких людей- братів.
Діяти — в ім'я Особистості! Усі роки сімейного життя Нори Хельмер протікали нібито за інерцією у комфортному для її чоловіка руслі. Відведена для неї роль ляльки аж ніяк не задовольняла жінку, яка прагнула особистої свободи, можливості самовираження.
Рішучий бунт героїні проти штучності кардинально змінив не лише її життя, а й ситуацію в родині в цілому і подарував їй ключ до самопізнання.
Діяти — в ім'я Науки! Час суворих рамок, практичних догм наклав свій відбиток на те, як суспільство сприймало та розуміло науку в епоху Відродження. Своїми геніальними відкриттями ціною власних зусиль, страждань та обмежень Галілео Галілей, герой драми Б. Брехта, прагнув до шаленого перевороту в свідомості людей. І якби видатний вчений не повстав проти несприятливих обставин, хтозна, через скільки віків наука зрушила б з мертвої точки.
Усі ці герої — вихідці з різних епох, що жили в несхожих умовах, потрапляли в різні обставини. Але вони є живим доказом того, що сила духу та витримка, рішучість дій та переконань є найкращою зброєю у боротьбі не лише за існування, а й за право на щастя! (Давидова Ю.)
- "Душа вимірюється глибиною страждань, як собор - висотою дзвіниць" (Г. Флобер)
Душа людини... Яка її глибина? Що в ній криється? Душа — це таємнича суть істинного єства кожного з нас. Це ніби власне сонце, що ми носимо у собі. Воно зігріває всіх промінням людяності, щирості і добра. Це та унікальна цінність, справжній скарб, який потрібно берегти.
Душа вимірюється глибиною страждань... Крокуючи стежками роману Достоєвського «Злочин і кара», серед понівечених злом і брехнею душ ми зустрічаємо єдиний світлий образ — Сонечку Мармеладову. її душа немов чарівна квітка серед міського бруду. Бідолашна Соня змушена жертвувати собою заради рідних. Присвятити себе комусь може не кожна людина. І хоч доля до неї була нещадна, дівчина ніколи не вагалась у власному виборі.
Багато страждає і Нора, героїня драми Ібсена «Ляльковий дім». Вона переступає через закон заради порятунку життя свого чоловіка. Як тремтіла душа жінки від думки, що коханий засудить її! Та мужній вчинок Нори затоптано, спаплюжено егоїзмом чоловіка і суворими вимогами суспільства.
Прикладом всепрощаючого, безмірного кохання є любов пані де Реналь до Жульєна Сореля у романі Стендаля «Червоне і чорне». Жінка стає жертвою власних почуттів. Вона закриває очі на спробу вбивства коханого і підтримує його у останні, найтяжчі хвилини життя. її душа, як діамант, відшліфована стражданнями.
Ці три героїні мали велике серце, поранене нещастями та болем. Чим більше страждань винесла людина, тим глибша її душа. Але що ж змушувало цих жінок бути відданими до кінця? Відповідь проста: кохання. Любов до Бога, до близьких і рідних — це та єдина, хоч і тонка, але надійна ниточка, що є опорою душі кожного з нас. (Дзямка Д.)
-
«Творчість — це своєрідна відповідь людини на самотність» (Р. Варт)
Коли пара наївних оченят шукає теплої підтримки, але не знаходить; коли дитячі рученята прагнуть батьківських обіймів, але їх відштовхують, як має почувати себе в такій ситуації маленьке, незахищене створіння? Чи, можливо, долею вже були визначені ці одвічні страждання, коріння яких сягає в далеке-далеке дитинство?..
Дитячі та юнацькі роки Ф. Кафки не були осяяні теплом батьківського піклування. Замість слів розуміння — постійні докори, замість підтримки — жорстокі приниження. Владний та самозакоханий батько не визнавав сина як особистість. Ці драматичні та напружені стосунки знайшли своє відображення в гротескній новелі «Перевтілення». Не дивно, що створювалася вона в період усамітнення, тоді, коли серце кипіло від образи, а слова так пронизливо бриніли на аркуші паперу.
Складність сімейних стосунків Шарля Бодлера посилювалася ще і тим, що глум над собою довелося зазнати від зовсім чужої людини — вітчима. Після смерті батька мати вийшла заміж за офіцера і в усьому скорилася йому. Шарль сприйняв це як зраду, котрої не міг вибачити їй до кінця життя. Геніальна збірка «Квіти зла» відображає поетове сприймання сучасного світу як царства зла й водночас — його індивідуальний погляд на цей світ, вільний від пишномовності й розкоші, та на завдання митця. Не випадково Бодлер визнав бунт як останню спробу поєднання ідеалу й дійсності.
Невимовний жаль охоплює, коли переглядаєш ці драматичні моменти життя. Проте я впевнена: їхні твори завойовують прихильність читачів саме тому, що вистраждані роками, вони йдуть із глибин серця. Самотність обернула їхній талант на геній, із злісного ворога перетворилася на вірного соратника. Правдиве, точне і щире слово завжди гострою стрілою пронизує серце читача, викарбовуючи там вічну печатку добра та співчуття. (Давидова Ю.)
- «Будь-який справжній твір мистецтва відображає форму присутності людини у світі» (Р. Гароді)
«Тебе не запам'ятають за твої думки. Лиш за вчинки». Ці слова належать колумбійському письменникові Г. Г. Маркесу. Вважаю, що кожна людина має зробити їх девізом свого життя. Адже ми приходимо у світ, аби принести щось своє, бути його маленьким, проте незамінним гвинтиком.
Герої роману А. Камю «Чума» Ріє, Тарру, Рамбер, Гран, потрапивши в «межову ситуацію», спрямовують свої сили на боротьбу зі страшною хворобою, що уособлює всесвітнє зло. Врешті-решт стають переможцями у двобої з епідемією. Вони вірні самим собі, в екстремальних умовах зберігають людську гідність і відповідальність перед совістю. Саме на прикладі цих героїв Камю прагнув будь-що довести необхідність дій людини проти зла, насамперед, проти «коричневої чуми», та значущість її ролі у війні, що ведеться не на життя, а на смерть.
У романі М. Булгакова «Майстер і Маргарита» справжньою творчою особистістю є лише майстер. Написавши роман про Понтія Пілата, він прагнув донести людям думку про необхідність віри, пошуку істини. Проте цензура твір і автора затаврувала. Останній, піддавшись страху перед системою, покірно прийняв свою долю, отже, свідомо відмежувався від боротьби. Через свою бездіяльність герой отримав спокій, а не світло. Серед людських вад, які викрито у романі, Булгаков вважав найстрашнішими боягузтво і зраду. Тому на прикладі життя майстра він прагнув показати, що буває, коли людина не використовує надані їй шанси і не спроможна працювати над своєю долею.
Шарль Бодлер — поет, який з особливою гостротою відчував суперечливість світу та людини. Його творчість виросла із зустрічі самотньої душі з брудом, лицемірством. Згубні звички та схильності поета пустили міцне коріння, розквітли примхливими квітами, а душа прагнула краси, віри, надії. Поезія Бодлера - це виклик суспільству, що його не зрозуміло і не сприйняло. Це сповідь самотньої душі, що свідомо прирекла себе приглядатися до зла, аби інші могли бачити добро.
Ліна Костенко, геніальна українська поетеса, зауважувала: «Ми живі, нам треба поспішати зробити щось, лишити по собі, а ми, нічого, — пройдемо як тіні...» Життя таке коротке! Його сенс в тому, щоб робити добро та співпрацювати з іншими. І, звичайно, бути гідною Особистістю. Тільки тоді ми залишимо у світі яскравий слід своєї присутності. (Лузан К.)
- «Кожна людина безповоротно загублена в собі» (Ф. Кафка)
Бог створив людину мислячою істотою. Наші думки, емоції, мрії — це пряме відображення сутності, дзеркало єства. Але як же зуміти віднайти себе? Як, не ховаючись під маскою, демонструвати свою справжність? Головне — не загубитись у власному «я». Чітко окреслити межі своїх думок, уподобань, поглядів. Проте ми зустрічаємо нерідкі випадки відчуження людини від інших.
У новелі Ф. Кафки «Перевтілення» постає проблема беззахисності людини в антигуманному світі. Грегор почуває себе «комахою» у житті. Самотність і відчуженість автора є основою твору. Стосунки з батьком стали одним із головних джерел появи в прозі письменника мотивів провини, покаяння, абсурдності та катастрофічності людського існування. Грегорові, як і Францу, не вистачало любові та доброти з боку близьких. Морально він став чистішим, вищим і хотів, щоб про це знали рідні. Автор крізь призму власного песимістичного світобачення показав безпорадність людського буття.
І в романі Гарсіа Маркеса «Сто років самотності» потужно звучить тема самотності, втілена в історії шести поколінь роду Буендіа. Ця сім'я — людство в мініатюрі. Самотність, що переслідує всіх, є духовною внутрішньою порожнечею, бо немає у їхніх душах любові. Письменник вважає, що всі біди Буендіа походять з їхньої нездатності кохати. Я думаю, що жодна особа не має морального права бути самотньою, зачиняти двері свого серця від оточуючих, якщо хоче зберегти цивілізацію, продовжити своє життя в нащадках.
Людина — це самодостатня істота , унікальна і неповторна. Тому не слід ховати свою душу за замками. Як говорив великий письменник Г. Гарсіа Маркес: «Можливо, у цьому світі ти всього лише людина, але для когось ти — весь світ!» (Дзямка Д.)
- Добро залишається завжди, тому що воно є потребою особистості» (Ф. Достоєвський)
Що таке добро? Де його знайти? У ласкавій посмішці, у чуйному слові. У прагненні людини приносити користь своєю працею... Чи актуальна тема добра у наш прагматичний час? Так! Я переконана: добро є рушієм і мірою життя.
В основі творів Ч. Діккенса — ідея милосердя і взаємодопомоги. Письменник стає на захист принципів гуманізму і моральності. Так у романі «Пригоди Олівера Твіста» автор наголошує: перемогти зло можливо! Головне — знищувати його паростки в суспільстві і у своїй душі. Олівер Твіст, перебуваючи з дитинства у бруді, рано здобувши гіркий досвід розчарувань та несправедливості у стосунках між людьми, таки залишився чесною і морально високою особистістю. Не можна не згадати твору Діккенса «Різдвяна пісня у прозі», у якому переплітаються елементи казкового і реальність. Автор прагнув сколихнути душі «старих скнар», таких, як головний герой Скрудж, ніби говорячи: « Життя коротке, хіба тобі шкода бодай однієї посмішки для близької людини?» Діккенс вірив, що «принцип добра завжди перемагає, незважаючи на страшні обставини і тяжкі перепони».
У оповіданні «Стариган із крилами» Гарсіа Маркес зображує світ, де люди думають лише про власні потреби, ними керує виключно жадоба до наживи. Навіть церква втратила здатність підтримувати зв'язок з Богом. У таке середовище потрапляє янгол. Недарма автор зобразив його кволим та немічним старим: янгол розчарувався в людях, зболився від їх гріхів, йому вже не під силу боротися за душі смертних... Та все ж в оповіданні відсутнє почуття безнадії. Твір закінчується оптимістично. Янгол зумів самовилікуватися. Чи стане сил на те ж саме в людей? Надія є. Справа лише в тому, щоб кожен із нас почав насамперед із себе...
Таким чином, любити, творити добро - це головна мета нашого життя. Адже воно таке коротке! Як зазначав український поет О. Підсуха, добро — «то єдина й непохибна путь і до твого, і до чийогось щастя».
(Лузан К.)
- «Кожне життя є особистим поглядом на всесвіт» (X. Ортега-і-Гассет)
Кожна людина унікальна. Проте, вважають, аби довести власну унікальність, мати право називатися Особистістю, кожен повинен, перш за все для себе, визначитися з життєвими пріоритетами, розвивати власні погляди на різні речі, не бути чиєюсь копією.
Оригінальними та цікавими є уявлення про світ Волта Вітмена, американського поета- новатора. Здається, його вірші звернені до кожного. Поет відчуває себе часткою людської спільноти, її самобутнім голосом. Недаремно ж поему «Пісня про себе» називають найдемократичнішою у світовій літературі, оскільки «я» Вітмена розростається до розмірів усього людства і всесвіту. Поет був впевнений, що кожна людина — незалежно від статків, національності, вірувань — є рівною з-поміж інших у світі.
На початку п'єси «Носороги» Е. Йонеско образ Беранже майже невиразний: він не декларує чітких ідей і, здається, не має навіть власної позиції. Герой, натомість, здатен відчувати, страждати, що дозволяє йому опиратися загальній істерії. Отже, хоча й не від сформульованої ідеї відштовхується Беранже, проте його переконання виявляються сильнішими. «Людина вища від носорога!» — вірить він. А вища тим, що не здатна чавити все перед собою, а спроможна на співчуття, має совість. Беранже залишається людиною саме завдяки тому, що захищає в собі цю здатність.
Не можна не згадати і головного героя повісті-притчі Е. Хемінгуея «Старий і море» — Сантьяго. Будучи простим рибалкою, він розумів непереривний взаємозв'язок між природою і людиною, роль останньої у світі. За будь-яких обставин особистість має зберігати власну гідність, передавати досвід молодшому поколінню. Здавалося б, нічим не примітна філософія «маленької людини». Але ж, хіба у простих міркуваннях старого не зосереджені головні принципи, набуті людством за період розвитку суспільства?
Отже, за словами В. Симоненка, «ми - то безліч Всесвітів різних». Але лише справжні Особистості здатні приносити у наш світ щось незвичайне, бути його рушійною силою, бодай і непомітною. (Лузан К.)
- «Будь-який митець, безперечно, зайнятий пошуками істини. Якщо він великий, кожен його твір наближається до істини». (А. Камю)
Все життя ми витрачаємо на пошуки істини. Невже вона така необхідна людству? істина — це відображення в людській свідомості об'єктивного світу. Кожен може тлумачити її по- своєму. Але справді наблизитися до неї вдається тільки геніям.
М. Булгаков намагається віднайти істину у своєму романі «Майстер і Маргарита». Людина має відповідати за свої вчинки, обирати сама між добром і злом. Може, в цьому і є істина? Чи те, що за будь-яких життєвих обставин необхідно зберігати милосердя, співчуття до горя інших? А, може, істина в коханні? Адже любов долає всі труднощі і перепони. Напевно, істина багатогранна. Головне — не припиняти пошук своєї життєвої істини.
Так і під час ознайомлення з романом «Злочин і кара» Ф. Достоєвського читач губиться у шуканні праведного. Головний герой, засліплений пошуками істини, втрачає людяність і світло душі. Соня закликає Раскольникова до покаяння й готова «нести його хрест» на шляху до істини через страждання. Це головна думка концепції Достоєвського. А ще разом з автором роману ми розуміємо, що вершити людські долі може лише Бог, що зло завжди буде породжувати зло, а тому необхідно шукати моральні шляхи зміни людини, що людина очищується лише тоді, коли шукає й знаходить Бога й осягає, що таке моральний ідеал. Ось вони, істини Достоєвського...
Людина не може бути замкненою у своєму щасті, тому що саме тоді вона відчує, що чогось їй бракує у житті, воно є неповноцінним і якоюсь мірою втрачає сенс. Як приклад - долі героїв роману А. Камю «Чума». «Суспільне добро - це є щастя кожної окремої людини» — ось істина роману.
Ми завжди маємо прагнути віднайти суть життя - істину. Це завдання кожного. Але як чудово сказав А. Ейнштейн: «Пошук істини важливіший, ніж володіння нею!» (Дзямка Д.)
-
«У краси стільки ж форм, скільки у людини настроїв» (Я. Парандовський)
«Голос краси звучить тихо: він проникає лише в найчуттєвіші вуха», — запевняв Ф. Ніцше. Дійсно, лише щире та відкрите серце може вловлювати найтонші подихи краси, відчувати її легкі та ніжні дотики...
Вихований серед багатства вишуканої природи Японії, Ясунарі Кавабата завжди прагнув до краси. Він вважав, що той, хто прилучається до неї, починає сприймати світ як свій дім, а людей — як друзів. У повісті «Тисяча журавлів» найтонші порухи душі героїв розкриваються у ставленні до чайної церемонії, яка є мірилом їхньої духовної краси, чистоти та благородства. «Навчіться бачити красу довкола себе, тоді оживе, затріпоче вона своїми крильцями у вашій душі!» — ніби промовляє письменник рядками свого твору до нас.
Шарль Бодлер цей світ сприймав як вороже, сповнене зраді лиха середовище. Проте він не здавався. В жорстокому, недосконалому світі він шукав Красу, вирощував квіти зі зла. Знаменита збірка «Квіти зла» палахкотить та виблискує сліпучою істиною, немов ті зірки. Бодлеру було байдуже, звідки Краса, адже це творчий політ митця. Вона вільна у своїх проявах, не підвладна земним законам. Головне завдання Краси - духовне перетворення особистості та світу.
Лорд Генрі, герой роману «Портрет Доріана Грея» Вайльда, стверджував, що таємниця щастя — у пошуку краси. Доріан Грей не там шукав її, бо краса криється не у відчуттях, не у насолоді і навіть не у мистецтві. Вона живе у душі людини.
В одного краса спочиває тихим солодким сном, в іншого буяє багатством барв. Та варто лише її збудити легким дотиком природи, почуття чи то будь-якого витвору мистецтва, вона вмить засяє і збагатить цей світ частинкою свого тепла. (Давидова Ю.)